Раша, гудбай!

Цікавий і дуже повчальний для мене досвід. Був у мене в Фб-френдах один "російський церковний інтелігент". Чоловік розумний, освічений, християнин, богослов, а-ля ліберал. Але час від часу кидав в"їдливі зверхні пости на українські теми: то хохлами обізве, то на "насильницьку українізацію" наїде, то йому російської мови в Севастополі бракує, то покепкує собі зі "свидомых", то поприколюється над "древніми украми"... Спочатку це викликало у мене чисто культорологічний інтерес і бажання доброзичливо дискутувати - все ж людина інтелігентна, може просто чогось не розуміє, має якісь стереотипи. Все ж таки "буття визначає свідомість"...
Однак всі дискусії (не лише зі мною, він людина доволі знана в неті, тож опонентів мав доволі) йшли в руслі "хто зі мною не погоджується, той обмежений націоналіст". А коли аргументи припирали до стіни, то відбувався перехід на особисті наїзди, або "зіскакування" з теми - типу, мій ФБ, що хочу, те і пишу, кому не подобається - розфренджу. І такий зверхній стьоб... Коли, боронь Боже, йому відповідали тим самим, він страшенно ображався до глибини своєї інтелігентної душі. Воно б усе не вартувало виїдженого яйця - чи мало "исконников" в інтернеті "подвизається"... Лише одне велике АЛЕ: цей чоловік - однин з найпомітніших, "найпередовіших" і найвідкритіших сучасних християнських письменників, публіцистів, зрештою православних публічних людей в РФ. Зі своїми здоровими поглядами, цікавими підходами, назагал позитивним духом. Якщо говорити про "загоєння ран минулого", "налагодженння діалогу між інтелектуалами", "національне примирення", то з російського боку можна говорити хіба з такими людьми. Тобто я так думав досі.  Для мене ФБ контакт з ним був своєрідним case study (окрім професійного богословського інтересу і симпатії), як налагоджувати контакт з нормальними людьми "з того боку", бо діалог і контакт завжди кращий за ізоляцію. Зараз вже так не думаю.
В дискусії з росіянами, навіть відносно просунутими, постійно, як заячі вуха з мішка, вилазить комплекс зверхності старшого брата. Такий собі апріорний і фундаментальний брак паритету в стосунках. У "м"якших" зразках це виявляється у скептичній поблажливості - ви собі побавтеся в свою мову, незалежність, державність, але ми ж то знаємо - ви просто наша провінція. Добродушні хохли зі салом і своїми піснями. А в глибині, коли прошкребти до суті - лежить звичайна ненависть і нетерпимість до іншого... Звідси і бажання мати свій язык в "сопредельных госсударствах" і озолобленість до виявів незгоди чи, борони Боже, незалежності і рівноправності в судженнях.
З усієї цієї історії з фейсбучним unfriend'ом я виніс два висновки, один для себе, один для вас, колишні друзі-москвичі:
1. Не напружуйтеся бунтувати проти своєї влади. Нічого у вас не вийде. Ви маєте владу, яка є точною проекцією вас самих. Знаково, що ви самі (реальною більшістю голосів) привели Путіна і його зграю до влади саме тому, що хотіли зламати Чечню, не дати їй відійти. Зараз ви заслужено отримали Чечню по всій Росії, і це ще далеко не кінець. Ще двого вам їздити закордон на море і розглядати цивілізований світ з ілюмінатора. Нажаль.
2.  Діалог, зустріч, дискусії, примирення... все це філософська фігня. Воно працює з нормальними людьми, які вже до того прийняли певну систему цінностей і стали готовими до діалогу. Яскравий цьому приклад - "Православний екуменізм": РПЦ безбожно доїть різних наївних римо-католиків, англікан і протестантів на грантові гроші і плює їм у вічі на конференціях, організованих за ті ж гроші. З сьогоднішнім "насєлєнієм" Раші з його ментальністю, у якої багатостолітні корені, "діалог" можливий лише з позиції сили. Це єдина мова, яку вони здатні розуміти. Нажаль.