Божественна Літургія: (дуже) особисті роздуми

Цей допис - лише частина моєї довшої статті про Літургію і літургійні проблеми. Ціла стаття буде опублікована в новому номері журналу "Патріархат", що має вийти друком в середині липня. Кого зацікавило - пропоную підтримати видавництво і придбати примірник журналу, який обіцяє бути дуже цікавим.

     

    В центрі життя Церкви і нашого власного життя як християн стоїть Євхаристія і Божественна Літургія, у якій це Таїнство звершується. Кожна людина, живучи в Церкві і практикуючи своє християнство, набуває власного сприйняття цього Таїнства, виробляє своє бачення місця і ролі Літургії в житті. Існує загальне вчення Церкви про Євхаристію і, поряд з ним, існує наше власне, глибоко особисте сприйняття і переживання Євхаристії. Тут я хочу поділитися саме такими особистими і суб’єктивними роздумами про це Таїнство. Маю надію, що це ділення буде сприйняте читачами як спонука до власної призадуми над тим, що відбувається у Літургії, і якою ця Літургія має бути у нашому житті.

Божественна Літургія як Свято

     З огляду на історичні обставини розвитку Української Греко-Католицької Церкви, її літургійне благочестя переважно зосереджене навколо Євхаристії та євхаристійного богослужіння – Божественної Літургії-Служби Божої. Нажаль такий розвиток євхаристійного благочестя пішов шляхом марґіналізації чи й повного витіснення інших частин літургійного життя Церкви – Вечірні, Утрені та решти традиційних богослужінь. Деякі богослови справедливо говорять про розвиток своєрідної «євхаристійної монокультури» як в Римо-Католицькій Церкві, так і в Східних Церквах, які перебувають на орбіті її впливу.

     У цій «монокультурі» євхаристійна літургія заміняє всі молитви добового кола, а також богослужіння на особливі потреби – за померлих (Парастас чи Панахиду), читання Псалтиря, різні благословення і т.д. З одного боку, логіка цих змін зрозуміла: Євхаристія є центром і джерелом життя Церкви і тому вона справедливо займає перше місце в її літургії.

     З іншого боку, така абсолютизація Євхаристії дуже проблематична. По-перше, вона суперечить Переданню Церкви, в якому завжди існував баланс між різними формами богослужінь, серед яких Євхаристія була щойно вершиною складної піраміди богослужбового життя, а не єдиним його елементом. По-друге, існує проблема «педагогічна»: практика щоденної євхаристійної Літургії та причастя, щоб не стати формальністю і рутиною, передбачає дуже велику інтенсивність внутрішнього життя. В духовному житті існує закон зв’язку між приготуванням і звершенням: чим глибше приготування, тим повніше звершення. І роль щоденних, неєвхаристійних, богослужінь якраз полягає в тому, щоб бути належним приготуванням Церкви до життя Євхаристією. Без них наша участь в Євхаристії ризикує стати мілкою, буденною і навіть «зухвалою», з огляду на природню неготовність кожної людини до щоденного «сходження на вершину», якою є Таїнство Євхаристії. І тут йдеться не про «моральну» неготовність (перебування людини в тяжких гріхах, без благодаті і т.п.), а про непідготовленість екзистенціальну – неготовність людини до пережиття величі Дару, його глибини і багатогранності.

     «Євхаристійна монокультура» неправомірно позбавляє життя Церкви і духовне життя окремих її членів всього спектру інших богослужінь, які несуть інше, різноманітне навантаження: покаяння, вечірньої подяки, опівнічного чування, ранішнього славослов’я, медитативного повчання у мудрості псалмів, щогодинної хвали Богові, світлого смутку за померлими...

     У «піраміді» молитви Церкви Божественна Літургія і причастя є вершиною – зустріччю з Воскреслим Христом і участю в Його Воскресінні. Первинно, Літургія – це богослужіння Воскресного дня, неділі. Це богослужіння торжественне, святкове, тріумфальне. У ранній Церкві Літургію звершували у неділю та в дні пам’яті Святих, особливо мучеників. На нього збиралася ціла місцева церковна громада, про ніякі «приватні» та «тихі» Літургії не могло бути й мови. Літургія була виявом сутності Церкви як собору віруючих у Христа, як Таїнства спільноти святих. Всі ці аспекти Літургії відображені в богослужбових текстах, якими ми досі молимося. Нажаль, практика «тихих», «читаних», «замовних» Літургій, «григоріанок» та «інтенцій» перекреслює автентичне літургійне благочестя Церкви і зводить Євхаристію з Таїнства Церкви до акту приватного благочестя у кращому разі, а в гіршому – до «треби», звершуваної на замовлення жертводавців...

     Я не заперечую правомірності практики щоденного служіння Літургії, ані практики молитовного поминання і пожертв за це поминання. Однак вважаю, що слід звернути більшу увагу на святковий характер Літургії, її воскресний вимір, приготування до неї через інші богослужіння та певну мудру «дистанцію» і піст перед Таїнством Євхаристії. Якщо Євхаристія це Свято, то навряд чи це свято може бути щоденним, адже свято передбачає приготування до нього через будні.

     Мені здається, що нам потрібна не лише «євхаристійна ревність» (яка передбачає щоденне служіння Літургії і щоденне причастя), але і «євхаристійне смирення», що визнає потребу приготування, потребу заглиблення в інші богослужіння та буденний ритм життя для того, щоб Свято було яскравішим, а його пережиття – глибшим. Особисто я вважаю, що оптимально служити Божественну Літургію щонеділі і по Святах – Господських, Богородичних, більшості полієлейних. Це дає можливість і часто причащатися, і водночас не втратити святкового виміру Євхаристії.