Коротка Троїчна молитва - роздуми

Уповання нам Отець, прибіжище наше – Син, покров нам – Дух Святий;

Тройце Святая, Боже наш, слава Тобі!

Коротка, але дуже насичена молитва. Кажуть, що один давній святий молився її все життя, постійно повторюючи саме ці слова. І цього йому було достатньо для освячення...

Зміст молитви ніби-то і самоочевидний – надія на Божий захист і вдячність-прослава за це. Трьом Особам Тройці присвоєно три метафоричні, образні назви: Отець – наша Надія, Уповання; Син – Прибіжище, захист, пристановище; Дух Божий – Покров. В цій молитві у своєрідній формі відображена віра в єдність і троїчність Бога водночас, бо всі ці три образи – дуже подібні, майже ідентичні, і водночас – зі своїми нюансами. Всі три Божі Особи нас захищають і роблять це як Єдиний Бог, тому в кінці молитви ми і прославляємо Бога-Тройцю в однині. Віра Церкви вчить нас, що дія Троїчного Бога є одною-єдиною: Отець, Сина і Дух Святий мають одну-єдину дію щодо свого сотворіння, діючи саме як Тройця, а не як окремі Особи. 

З іншого боку, єдина дія Трійці у світі певним чином передає особливості кожної Особи: Отець посилає Сина у світ, Син приходить на землю, Дух Святий освячує Церкву. Поглянемо на те, як ці особливості виражені в коротеньких словах цієї молитви.

Отець – Уповання

Отець – Начало, Джерело і Причина життя Тройці (від Нього родиться Син і від Нього ісходить Дух Святий); а ще Він – джерело буття сотвореного світу і остаточна мета його існування. Слово «надія» чи «уповання» в цьому контексті сприймається не просто як пасивне очікування і сподівання на Бога, а власне як гаряче і діяльне уповання, жага, туга творіння за Творцем і за Його втручанням у наше життя. Уповання вказує на нашу «несамодостатність», неповноту, нашу потребу Бога (бо ж для чого надіятися тому, хто вже все має?).

Надія на Боже спасенне втручання реалізується тут і тепер (переважно ми звертаємося до Бога з проханням спасіння в найбільш нагальних обставинах, коли зволікання недопустиме). Водночас, вона звертає нас у майбутнє – справжнє сповнення наших глибинних потреб можливе лише у Божій вічності, в майбутньому Царстві, проблиски якого присутні вже тепер. Воно стає видиме у людській любові, Літургії Церкви, незайманій красі природи, творах мистецтва...

Син – Прибіжище

Світ сотворений Отцем через Сина, який є Слово і досконалий Образ Отця. Людина сотворена на образ і подобу Бога і покликана до синівства Божого. Син – Бог по природі, Єдиносущний і одноприродний з Отцем; люди – «боги» по благодаті, через усиновлення і обоження (Пс 81:1). Ми усиновлені через нашу богоподібність у сотворенні і завдяки особливому поєднанню Бога з нами у Воплоченні. Син є прибіжищем для нас саме тому, що дорога до Отця йде тільки через Нього, а радше – Він сам є тією Дорогою (Йоан 14:6). Він особливо близький до людини, тому що Він сам людина. Його Воплочення – не минула одноразова подія (ніби Він на деякий час став людиною, а потім перестав бути нею). І після свого Воскресіння і Вознесіння «назад» на небеса, Син залишається воплоченим Богом, залишається людиною. Він сам пройшов через випробування і випробовуваним може допомогти (Євр 2:18). Він – ідеал людини, остаточне сповнення людської природи не лише у всіх її «природних» дарах і досконалості. У Ньому людська природа досягає межі своєї досконалості і переходить цю межу, виходячи на новий рівень буття.

Це було попередньо явлено вже у Преображенні, а досягло своєї повноти у Воскресінні до нового життя і Вознесінні до престолу Отця. Саме тому Син є прибіжищем кожної людини і цілого людства в цілості, бо лише в Ному як в Альфі і Омезі Всесвіту і людства ми осягаємо свою задуману Богом повноту (Одкр 22:13).

Дух – Покров

Дух – «невидимий і невідомий Бог», як про Нього говорять сучасні богослови. Святе Письмо і богослов’я Церкви говорить про Нього досить мало, Він немов би сокровенно, тайно присутній у житті людства, але Його присутність сутнісно творить Церкву, народжує нове творіння у Христі (2 Кор 5:17). Дух Божий, немов птаха, що висиджує своїх пташат, ширяв над первозданими водами всесвіту у перший день творіння, покриваючи його своїми крилами і зігріваючи для появи життя.

Дух Божий, як голуб, ширяє над Йорданом і покриває Своїми крилами води Нового Життя – Хрещення і злинає на родоначальника нового людства, Нового Адама – Христа. У купелі Хрещення Дух Божий покриває наготу людини ризою світла і одежею нетління, щоб вона могла увійти у світлий чертог Божого Царства.

Дух Святий чуває над кожною людиною і покриває її вдень і вночі, як ще у Старому Завіті молився пророк: Хто живе під опікою Вишнього, під покровом Бога Небесного оселиться. Плечима Своїми отінить Він тебе, і під крильми Його безпечний будеш, – бронею оточить тебе істина Його (Пс 90). Цей покров Духа, це чування Бога-Трійці над кожною людиною сповнює нас надії і радості, що спонукає до прослави:

Тройце Святая, Боже наш, – слава Тобі!